Ми вже не ті...

Пада на землю так тихо, приречено,

Цвіту вишневого сніг.

Та не буває любов недоречною,

Всяке кохання - не гріх.

Сипеться, сипеться біле мереживо,

Як поцілунку цнота.

Я вже не той в ліку часу безмежного

Й ти вже, кохана, не та...

Яблуні цвіт молоком свіжим піниться

І неповторне амбре.

Хто закохався, нікуди не дінеться -

Геть від кохання помре!

Піниться, піниться яблучне марево,

І на порі відцвіта.

Я вже не той серед саду весняного

Й ти вже, кохана, не та...

Груша свій шовк розгубила під вІтрами,

Наче вона й не цвіла.

Дай же нам, Боже, намічене витримать,

Сонця дай там, де імла.

Цвіт обсипається, дні проживаються.

Далі - безодня пуста?!.

Я вже не той, хто страждає і кається,

Й ти вже, кохана, не та!

Валерій Масагор