• О нас
  • Контакты

Україна як аграрна наддержава: нардеп Івченко про біопальне з кукурудзи, боротьбу за маленького фермера та плани на міністерське крісло

Україна як аграрна наддержава: нардеп Івченко про біопальне з кукурудзи, боротьбу за маленького фермера та плани на міністерське крісло

Нещодавно у впливовому європейському виданні Eureporter вийшов матеріал про перспективні шанси України стати аграрною наддержавою в зміненому та переосмисленому світі після COVID-19. Автор розлогого тексту, в якому аргументовано викладено те, яким чином наша держава здатна нагодувати 600 мільйонів людей і забезпечувати продовольчу безпеку всього світу — народний депутат VIII, IX скликання і член аграрного комітету Верховної Ради України Вадим Івченко.

При цьому парламентар представляє Україну європейському читачу не як сировинний придаток чи ласу територію для багатомільярдних аграрних корпорацій, а як державу, що може зайняти провідне місце в вирощуванні органічної продукції та виробництві готових сільськогосподарських товарів і біопалива.

У своєму інтерв’ю УНН народний депутат Вадим Івченко розповів про те, як маленький український фермер може стати великим рушієм економічних змін, як кукурудза забезпечить країну біопаливом, а відходи сільського господарства — екологічним газом, яким повинно бути відновлене аграрне міністерство, як балансувати між корпораціями й одноосібниками-аграріями, а також відверто поділився своїми планами на міністерське крісло.

Аграрна наддержава: утопія чи зухвалий план

Вадиме, ви на прохання європейського видання Eureporter підготували матеріал, який розкриває Україну як одного з важливих гравців у забезпеченні продовольчої безпеки всього світу. Враховуючи, що зараз дуже актуальним стає питання світової продовольчої кризи, чому ви вважаєте, що саме Україна може стати годувальницею всього світу в постковідній реальності?

Особисто для мене важливо, щоб про Україну знали, щоб Європа і весь демократичний світ реалістично дивилися на можливості, які наша країна дійсно має. Я торкнувся лише аграрної сфери та показав, що після “ковіду”, після локдаунів, коли були закрито більшість підприємств, одним із тих секторів, який постраждав найменше був аграрний комплекс. Чому? Тому, що люди не перестають їсти! Продовольчі магазини завжди відкриті, а аграрну продукцію купують завжди, навіть у час пандемії. Тому зараз важливо, щоб ми навчилися використовувати можливості українського родючого ґрунту та кліматичних умов і з кожного гектару збирали якомога більше задля продовольчої безпеки як України, так і інших країн.

Важливо, як на мене, щоб ці продукти були не сировиною для експорту, а переробленими товарами. Адже якщо це готовий експортний продукт, він вирощується і переробляється тут, отже дає можливості для створення робочих місць, зайнятість в сільській місцевості, ПДВ, ПДФО, інші податки, які залишаються в Україні.

Фактично, говоримо зараз про те, що ми повинні використовувати нашу землю, по-перше, екологічно: не забруднювати хімікатами, пестицидами тощо. По-друге, використовувати всі можливості, аби переробляти сільськогосподарську продукцію в Україні. Наприклад, ми шоста країна у світі за експортом кукурудзи, яку за кордоном переробляють на біоетанол — органічні добавки у бензин, дизель. Ми з його допомогою можемо зменшити викиди парникових газів відповідно до Паризької конвенції. Чому нам не зробити як у США, де 10% у будь-якому бензині чи дизелі має бути біоетанолу?

Резонно, але що це дасть, на вашу думку, агросектору?

Все просто! Ми десь 30% нашої кукурудзи будемо не на експорт відправляти, а переробляти в країні. Навіщо експортувати кукурудзу за кордон, а звідти брати біоетанол? Ми б тут її переробили, віддали б на нафтопереробні підприємства, вони б зробили з цими добавками бензини, дизелі. Таким чином ми б використовували пальне з екодобавками та паралельно переробляли 30% кукурудзи. А це все — податки в Держбюджет, нові робочі місця і виготовлення фактично готового продукту. Ось вам елементарний приклад. Я це докладно виклав у своїй статті Eureporter, намагався донести до європейського читача, яким важливим партнером Україна може стати в постковідному світі та за якими напрямками.

Другий показовий приклад: у нас є тваринницькі та птахокомплекси й аграрні підприємства, які мають, скажімо, вторинну продукцію — гній свиней і корів, послід птахів, рослинні відходи і переробної промисловості тощо. Ми б надали їм дешеві кредити на придбання біогазових установок. В результаті, з аграрного сектору можна брати щонайменше 6 млрд кубів біогазу. Чому б не використовувати ці можливості? І ось тут розгалужується основний корінь проблеми: великий сільськогосподарський потенціал України і її землю використовують здебільшого холдинги і трейдери для того, щоб посіяти, зібрати продукцію — і вивезти за кордон. І, знову ж таки, нічого не робиться, щоб тут, в Україні, використовувати всі можливості для переробки цієї продукції.

Мені здалось, що ваш матеріал у Eureporter орієнтований більше навіть не на пересічного європейця, а на великих європейських інвесторів, які можуть зацікавитись сільськогосподарським потенціалом України. Це так?

Звичайно, я намагався, щоб Україна, перш за все, зацікавила майбутніх інвесторів. Але також не пройшла повз увагу європейських високопосадовців, які впроваджують політику ЄС, зокрема й у сусідніх країнах. Нам важливо, щоб вони нас бачили і оцінювали наш потенціал таким, який він реально є. А не просто використовували нас і нашу землю задля забезпечення своїх підприємств сировиною, яка вирощена на українській землі.

україна як аграрна наддержава: нардеп івченко про біопальне з кукурудзи, боротьбу за маленького фермера та плани на міністерське крісло - зображення 1

Баланс між маленьким фермером і великою корпорацією: хто потрібен Україні

Уявімо, що багатомільйонні корпорації почули ваш заклик і прийшли використовувати великий потенціал українського сільського господарства як інвестори. Яким чином можна найти ось цей баланс, щоб захистити маленького фермера, який не може конкурувати з корпораціями та отримати інвестиції від великого бізнесу?

Аграрна політика сьогодні повинна бути і соціальною. Наприклад, президент США Джо Байден чітко заявив, що державна підтримка має надаватися тільки маленьким фермерам. Вони кожному планують забезпечити до 100 тисяч доларів, надати доступ до інновацій, розширені можливості з кредитування та всеосяжної державної підтримки. Це означає, що вони роблять акцент саме на невеликих сільгосптоваровиробниках, які в майбутньому можуть стати сталим виробником якісної продукції. А потім, коли вони захочуть виходити на закордонні ринки, то можуть об’єднуватися в кооперативи і виводити свою продукцію на експорт. Наприклад, п’ять українських фермерів, які мають сади всього по 10 га кожний, можуть спокійно вже продавати власно вирощену вишню, черешню чи полуницю туди, де це все не росте.

Великі компанії будуть орієнтуватися на інновації з точки зору використання землі та отримання якнайбільшого прибутку з зернових культур. І у них є можливості ці зернові культури зберігати, частково переробляти. Ми, наприклад, переробляємо соняшник і експортуємо найбільшу у світі кількість соняшникової олії!

Тому все-таки треба підтримувати саме маленьких фермерів, яких у нас сьогодні 4 мільйони. Однак більшість з них сьогодні поза аграрним ринком. Вони не отримують бюджетну підтримку, кредитування, не сплачують податки, їхня продукція не відповідає вимогам до якості та безпечності, вони не можуть її продавати за кордон. Лише торгують на ринках або через посередницькі та часто здирницькі контори. Тому держпідтримка, відшкодування відсотків за кредитами, податкові стимули мають надаватися насамперед маленьким і середнім сільгосптоваровиробникам. І видаватися не лише на зернову, але й на іншу продукцію. Чи то ягідництво, чи то жито (бо жито не йде на експорт, виключно на внутрішній попит), чи то на переробку продукції. Наприклад, якщо ти поставив маленький млин і почав пшеницю переробляти у борошно. Тобто, стимулювати тих фермерів, які запроваджують переробку своей продукции.

Важливо невеликим сільгоспвиробникам надавати можливість за невеликі кошти або навіть безкоштовно отримувати інновації, які вже є в світі: холодильне обладнання, міні-експрес-лабораторії, доїльні апарати, щоб вони спокійно у своїх домогосподарствах могли займатися і тваринництвом також. Для цього потрібна ще й безкоштовна реєстрація тварин як підтримка від держави, можливість купувати комбікорм за нормальною ціною, доступ до швидкої ветеринарії. Це все може запроваджувати держава за допомогою розумної аграрної політики. Але, на жаль, лобісти роблять своє, а невігласи в політиці їм підіграють.

Боротьба за Мінагрополітики: повинен перемогти фермер, а не жага до влади

Якщо ми вже почали про аграрну політику, то минулого тижня на засіданні вашого комітету точились справжні баталії стосовно функцій нещодавно відновленого Міністерства аграрної політики. Чи взагалі було правильним стратегічним рішенням поєднувати аграрне міністерство з Мінекономіки?

Я був одним із тих, хто при Президентові Зеленському, який зайшов у Верховну Раду вперше, попередив, що це велика помилка — ліквідовувати міністерство, яке фактично приносить 40% валютного доходу, яке забезпечує продовольчу безпеку, і, головне, яке працює над розширенням експортних можливостей України. До того ж саме Міністерство аграрної політики шукало нові ринки, розширювало експортну карту української сільгосппродукції, вдосконалювало законодавство для його гармонізації з ЄС. Тоді ніхто не дослухався, міністерство ліквідували, а зараз, коли з’явилась політична воля знову відновити міністерство, починається дискусія: а яке ж воно має бути?

У вас великий досвід роботи в державному розвитку аграрної сфери, є профільна освіта, а зараз ви — член агарного комітету Верховної Ради. Тож яким, на вашу думку, повинно бути відновлене Міністерство аграрної політики?

Якщо говорити просто — ми маємо зробити таке міністерство, аби фермеру чи сільгосптоваровиробнику було зручно отримувати послуги в одному органі. Чи то форвардні закупівлі через аграрний фонд чи ДПЗКУ (Державна продовольчо-зернова корпорація України — ред.), чи то зберігання продукції в ДПЗКУ чи в аграрному фонді, де є елеваторні потужності, чи це фітосанітарія або ветеринарія, яка реєструватиме тварин і видаватиме ветеринарні сертифікати для експорту тощо. Разом із Держгеокадастром — це основні центральні органи виконавчої влади, які мають увійти у відновлене міністерство.

Це міністерство повинне займатися, крім продовольчої безпеки й аграрної політики, ще й розвитком сільських територій. У нас ніхто цим не займається. А розвиток сільських територій включає все: мережі фельдшерсько-акушерських пунктів, амбулаторій, доступу до якісної шкільної освіти та медицини, питання громадського транспорту тощо. Але я цю дискусію зараз не підіймаю, бо затягнеться тоді відновлення Мінагрополітики. Тому ми разом із аграрними асоціаціями — а там їх майже 26 — прийняли рішення, що ми наполягаємо на відновленні міністерства у тих функціях і повноваженнях, які було до ліквідації у 2019 році.

Ми всі разом із аграрними асоціаціями звернулися до Прем’єр-міністра Шмигаля, я особисто озвучив цю позицію на комітеті, де мене одноголосно підтримали. Тому це рішення є компромісним з точки зору всіх тих фермерів, які займаються сільгосппродукцією і депутатського корпусу аграрного комітету: відновити міністерство в тих функціях і повноваженнях, які були до 2019 року.

україна як аграрна наддержава: нардеп івченко про біопальне з кукурудзи, боротьбу за маленького фермера та плани на міністерське крісло - зображення 2

Минулого тижня аграрний комітет взагалі став епіцентром цікавих і неочікуваних подій. Більшість депутатів висловили недовіру голові комітету “слузі народу” Миколі Сольському. Ви були також одним із них. Чим було продиктоване ваше рішення?

Моє рішення було особистим. Я згадав чисельні порушення регламенту під час прийняття закону про ринок землі при тому, що більшість асоціацій були проти ринку землі. Зараз я все більше усвідомлюю, що на цьому ринку буде важко працювати, оскільки в тих умовах, що запровадив аграрний комітет і монобільшість, перемагати буде не фермер, а “бабло”. В Європі землю використовують ті, хто її обробляє. Потім земля передається спадкоємцю, який теж проживає в цій місцевості, підтримує село, використовує ці землі, створює господарство, робочі місця, розвиває населений пункт. Якщо ти їдеш, то цю землю можна продати іншому молоду фермеру, який приїде туди жити. Тому я вважаю, що земля не повинна бути в обігу у прокурорів, суддів, депутатів, чиновників, контрабандистів і всіх тих, хто має гроші.

Земля повинна слугувати тим людям, які поїдуть в те село, будуть працювати і створювати робочі місця. Саме в цьому полягає головна відмінність позиції “Батьківщини” і позиції запропонованого ринку землі.

А ще, звичайно, насторожує кількість землі, яка може бути у використанні. Ніхто ж не обмежив кількість землі у використанні. Тому великі холдинги можуть мати і 680 тисяч га в оренді у використанні, корпоратизувати її та використовувати це проти країни. Наприклад, диктувати свої ціни на продовольчі продукти.

Ми маємо чітко розуміти: якщо всі холдинги викуплять землі, ми не будемо мати ні нішевих культур, ні органіки. Це глобальний транснаціональний бізнес, який не буде дозволяти розвиватися Україні в тому аграрному напрямку, в якому вона має найбільший потенціал. Тому, розуміючи політику, яку впроваджував голова комітету Сольський, прийняв для себе рішення приєднатися до тієї більшості, яка вже сформувалася у комітеті проти нього.

“Якщо зірки зійдуться”: міністерські амбіції та плани на виконавчу владу

За 7 років діяльності народного депутата складно не помітити, що ви більше зосереджені на соціально орієнтованих темах. Це відбиток соціальної зорієнтованості “Батьківщини” в цілому чи це ваше особисте прагнення?

Під час навчання в інституті мені на тиждень батьки давали 20 грн. Я точно був одним із малозабезпечених студентів. У подальшому я важко працював, аби заробити якусь копійку. Навіть їздив збирати фрукти. Тому я добре знаю, як дістаються гроші. І це залишиться зі мною назавжди!

Зараз, коли я народний депутат, мені хочеться щось зробити для того, аби люди жили хоч трошки легше. Щоб ті, кому це необхідно, отримували державну підтримку. Я за допомогу від держави підприємцям, які тільки розпочинають свій шлях у бізнесі, за підтримку аграрного напрямку економіки, за справедливі зарплати та пенсії. Мене обурюють ті мільйони гривень, що отримують деякі журналісти, які раптом стали “фахівцями” в Укрзалізниці. Натомість, людина зі званням “Вчитель року” живе на 12 тисяч гривень. Тому саме ці напрямки роботи я обрав і у фракції “Батьківщина”, і в Парламенті.

Я опікуюся децентралізацією і місцевим самоврядуванням, розуміюсь на ЖКХ і на функціонуванні ОСББ. Важливою для мене темою є формування тарифів з точки зору місцевого підходу: тепло, гаряча вода, заміна комунікацій. Ще одна важлива сфера моїх інтересів — це аграрний сектор. І, звичайно, власне соціальні питання, адже я представник профспілок у Раді від “Батьківщини”.

Теми, які ви підіймаєте в публічному просторі, часом значно ширші за депутатські повноваження. Можна припустити, що ви маєте більші амбіції та плани стосовно вищих державних посад?

Всі амбіції мають бути чітко прораховані з можливостями. По-перше, тебе мають чути, по-друге, ти повинен мати підтримку того сектору, з яким працюєш, мати там авторитет, тому, що потрібно комунікувати та знаходити компроміси. По-третє, ти повинен мати підтримку депутатського корпусу, тому що потрібно працювати і з ними для законодавчих ініціатив. В четверте, ти не повинен мати корупційного або компрометуючого негативу за спиною. Тому, звичайно, коли я аналізую свої можливості, то бачу, що можу потягнути і ще якийсь інший напрямок.

Я не тікаю від відповідальності, максимально конструктивно працюю в аграрному комітеті. І якщо зірки зійдуться і будуть якісь пропозиції — ми їх будемо розглядати. Одне я знаю добре — я не боюсь висловлювати власну думку, яка може комусь не подобатись, а за моєю спиною немає інтересів олігархів чи інших груп впливу.

 

УНН
Оставить комментарий

Отправить