БАТЬКО ВИРИВАЄ СПОРИШІ

БАТЬКО ВИРИВАЄ СПОРИШІ

---------------------------------

ВАЛЕРІЙ МАСАГОР

---------------------------------

Доле наша, доле, радість і неволя,

Мов вікно, розхристана душа.

Десь поміж світами схоронили маму,

Й батько став строфою від вірша.

Ні співать, ні їсти, ні спокійно сісти,

Заблукав у рідному дворі.

І робить не хочуть руки мозолисті,

Не різниться захід від зорі.

Мовчки із сапою звичною тропою

Знову батька цвинтар зустріча.

У душі бурани, ув очах тумани,

Сонечка старий не поміча.

Погляд неглибокий - обмілів за роки.

Скільки він усього осягнув!..

І чекає татка у небеснім статку

Та, кому навіки присягнув.

Став блакитний сірим погляд овдовілий,

Фальш усе - і звички й інший смак.

Ось!..лежить під боком, що поїла соком

Щирого кохання, наче мак.

Фальш усе, що щастя у новім "причасті",

Як же воно нудно у душі!..

Кволими руками на могилі мами

Батько вириває спориші.

А ночами вдома ні вино, ні втома

У подушці спокій не знайдуть.

Понесе собаці їжі він у таці,

Так удвох до ранку і прождуть.

А лиш зарябіло - і осиротіло

Цеп гримить в дворі і у душі.

Мов сипнув хто перцю, наче хто на серці...

В батька вириває спориші.