• О нас
  • Контакты

До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні. 71 РІК ПІСЛЯ ВІЙНИ – КРАПКУ НЕ ПОСТАВЛЕНО

До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні. 71 РІК ПІСЛЯ ВІЙНИ – КРАПКУ НЕ ПОСТАВЛЕНО

"На братських могилах не ставлять хрестів", немає їх і на похованнях безіменних солдат у селищі Олександрівка, німому нагадуванні про пам’ять і обов’язок.

Ця історія бере свій початок у лютому 44-го, коли війська 8-ої гвардійської армії нарощували силу ударів для знищення Нікопольського угрупування противника. Одним із селищ, що стояли на шляху ворога до залізниці й переправи, була Олександрівка, де 3 лютого 44-го з великими втратами вела бої 57-а гвардійська стрілецька дивізія й 4-й гвардійський механізований корпус. Сьогодні про ті події нагадує братське поховання закатованих табору військовополонених, що діяв під час окупації краю й могили невідомих танкістів-визволителів, до яких несуть квіти містяни.

І тільки старожили Олександрівки вкажуть на ще один обеліск, безіменний меморіал пам’яті – ледь помітний ряд пагорбів, прихований серед могил сільського кладовища.

- У лютому 44-го не було можливості й часу ховати воїнів за православним звичаєм. Під кулями жителі віддавали визволителів землі за місцем загибелі. До братського захоронення намагалися перенести всіх солдат, однак залишалися могили за які не було кому повідомити, адже бої забирали і місцевих. Вже після війни, коли селище поволі розросталося, мешканці у господах знаходили могили безіменних солдат. Наприкінці 40-х на бричках перевозили останки у місце, котре пізніше стало цвинтарем. Поховали у ряд з дерев’яними пам’ятниками на яких були червоні зірки - згадує 93-річна Ганна Козуб.

до дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в україні. 71 рік після війни – крапку не поставлено - изображение 1

Про безіменні могили розповідають і Петро Проценко, Віра Питайло, Володимир Темченко, Микола Саржан, вказуючи місце, де ледь помітно ряд пагорбів. Вже немає свідків воєнних часів, як і не вдається віднайти документального підтвердження перепоховання солдат. У роки реорганізації робітничих селищ у місто обласного підпорядкування, загубилися сліди події, що залишилася незавершеною справою вже для наступників.

-Хто з місцевих, знають цю історію. Саме з цих могил свого часу і розрослося кладовище, яке на сьогодні є закритим. Час знищив дерев’яні обеліски, добре, що люди ще пам’ятають про поховання. Десятиліття ми зверталися до місцевої влади щодо увічнення солдат, адже свого часу їх ховали у неглибокі могили, котрі вже майже непомітні, й не отримували ніякого результату. Почув нас тільки міський голова Олександр Шаповал, - розповідає Петро Проценко.

Відновлюючи історичну справедливість спільно з мешканцями села, міський голова направив офіційного листа до Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурної спадщини щодо можливості увічнення солдат –визволителів із занесенням меморіалу до державного реєстру.

-Ми розуміємо, що це робота не одного дня, вдячний жителям Олександрівки, які всі ці довгі роки доглядали могили. Сподіваємося, що науковці центру допоможуть пролити світло щодо загиблих, увічнення за православним звичаєм зі знаками воїнської пошани, - підкреслює Олександр Шаповал, - наш святий обов’язок зробити все можливе щодо з’ясування обставин їхньої загибелі, ідентифікації особи, навіть сьогодні, через сім десятків літ. Повернути солдат із забуття до лав безсмертного полку, цього вимагає пам’ять, котра немає терміну давнини, бо до цього часу рідні загиблих шукають своїх солдат.

до дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в україні. 71 рік після війни – крапку не поставлено - изображение 2

Робота – триває, продовжується і пошук свідків, тож звертаємося до мешканців міста, якщо ви володієте інформацією щодо захоронення безіменних солдат селища Олександрівка у районі вулиці Мічуріна, зателефонуйте за номером:

6-34-07

Оставить комментарий

Отправить