• О нас
  • Контакты

Микола Біднюк: «Я живу для того, щоб працювати...»

Микола Біднюк: «Я живу для того, щоб працювати...»

Такий вислів сьогодні зустрічається дуже рідко. Тому вже з самого початку діалогу з нашим співрозмовником нам було цікаво. Бо таку позицію може мати тільки цілеспрямована і небайдужа людина, котра не хоче і не буде просто пливти за течією. Цей упевнений в своїх силах чоловік переконаний у тому, що напрямок вітру можна змінити. Головне – не стояти осторонь, а бути причетним до всіх процесів, мати бажання працювати на результат і ніколи не відступати від своєї мети. Всі ці ознаки, на наш погляд, дуже вдало характеризують особистість, знайому нашому комбінату. Адже ця людина чверть століття свого життя присвятила гірницькій справі на нашому підприємстві. Його знають, як суворого, але справедливого керівника, вимогливого до себе та підлеглих працівників. При цьому він завжди користувався авторитетом та повагою в колективі, бо був і залишається професіоналом з великої літери. Він 12 останніх років практично очолював Чіатурський гірничо-збагачувальний комбінат (в Грузії), але ніколи не забував про свою Батьківщину та наше підприємство, яке стало для нього виробничою школою. Зараз він повернувся додому з валізою безцінного досвіду, який не зміг просто сховати у шафі. Він відчуває в собі сили та потенціал, який прагне направляти у потрібне русло, і знає, як це робити... Співрозмовником у цьому випуску «ЗМ» став наш колега, начальник ремонтно-будівельного управління комбінату – Микола Біднюк, зі своєю життєвою та виробничою історією...

микола біднюк: «я живу для того, щоб працювати...» - зображення 1

Зростав Микола Петрович у простій робітничій родині, жив у приватному будинку селища Рудник. Як і всі діти, навчався у середній школі, котру закінчив у 1974 році. У юнака не було улюблених предметів, він учив все, бо знання давалися легко. Тільки, звичайно, при великому бажанні. А таке у нього виникло, коли з’явився стимул до здобуття престижної професії. На той час прикладом для Миколи Біднюка став батько його друга, який працював на комбінаті. Погляди хлопця не змінились і після закінчення школи, тому вагань з приводу того, до якого вишу вступати, не виникало. Тож, невдовзі наш співрозмовник став студентом Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив з відзнакою, здобувши спеціальність «Технологія і комплексна механізація відкритої розробки родовищ корисних копалин».

П’ять років навчання пролетіли дуже швидко... За цей період Микола Петрович встиг не тільки стати одним з кращих студентів курсу і дипломованим випускником, а й одруженим чоловіком та турботливим батьком. Так, саме у студентські роки він познайомився із своєю другою половинкою – вродливою дівчиною Тетяною – студенткою медичного училища. З тих пір вони вже більше 40 років разом ідуть дорогою життя, підтримуючи один одного у важкі хвилини та розділяючи щасливі миттєвості.

Повернувшись до рідного міста, молоді спеціалісти відразу ж знайшли собі роботу. Микола Біднюк почав трудовий шлях з посади електрослюсаря, а його дружина влаштувалася до лікарні.

Що ж, перший крок до здійснення мрій школяра було зроблено – він примкнув до лав працівників великого містоутворюючого підприємства – Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, здобувши ту саму – престижну професію. Зростання службовими сходами не змусило довго чекати. Вже у 1980 році Микола Петрович став гірничим майстром  роторного комплексу (р/к) №9 Чкаловського кар’єра №2.

 – Саме у той час комплекс прибув до комбінату з Німеччини, і ми були безпосередніми учасниками його монтажу та запуску в роботу. Такий досвід став безцінним для подальшого розвитку трудової кар’єри, був своєрідною відправною точкою мого виробничого шляху у цьому підрозділі. Саме в Чкаловському №2 я навчався гірницькій справі, крім професійних, набув навичок комунікабельності, керування трудовим колективом. Я високо цінував і продовжую цінувати чесну роботу гірників – машиністів роторних та крокуючих екскаваторів, слюсарів – всі вони для мене рівні, основний критерій – відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків, – стверджує Микола Петрович.

Микола Біднюк ніколи не вимагав від інших більше чи менше того, що міг зробити сам. Подібна самодисципліна на робочих місцях і високий рівень організації праці призводив до стрімкого розвитку великого окисного кар’єра, закріплення за ним лідерських позицій у виробничих показниках. Разом із підрозділом зростав і наш співрозмовник: помічник начальника і начальник гірничої дільниці, заступник та головний інженер кар’єра, а в 1995 році – його очільник.

Та незалежно від посади Микола Петрович ніколи не зупинявся на досягнутому, завжди шукав нові підходи, застосовував неординарні технічні рішення, ініціював реалізацію  інноваційних проектів у напрямку гірничих розробок та підвищення продуктивності роботи обладнання.

І недивно, що такий сильний спеціаліст ніколи не зникав з поля зору керівництва підприємства. Наступна віха його професійного шляху – посада заступника директора з виробництва – начальника виробничого відділу Орджонікідзевського ГЗК. Тепер він координував та коригував дієздатність всіх підрозділів.

микола біднюк: «я живу для того, щоб працювати...» - зображення 2

А в 1999 році Миколі Біднюку випала доля стати своєрідним кризис-менеджером, очоливши Чкаловський кар’єр №1. Відновлення всіх технологічних процесів у цьому підрозділі вимагало максимальних зусиль та енергії, підтримки справжньої команди, яку Миколі Петровичу вдалося створити.

На його трудовому шляху були ще дві серйозні посади – заступник технічного директора з виробництва, пізніше – з охорони праці та безпеки руху. Тобто набутий досвід та універсальні знання у різних галузях розвитку підприємства дозволяли довіряти Миколі Біднюку важелі керування в абсолютно різних напрямках.

– Особисто для мене завжди було важливим до найменших дрібниць розбиратись у дорученій справі, завданні чи якомусь окремому питанні. Я переконаний, що тільки та робота може стати результативною, котра виконана на максимум. В принципі, я завжди присвячував всього себе своїй справі. Моє внутрішнє кредо – жити для того, щоб працювати, – підкреслює наш співрозмовник.

Саме такі мотиви і спонукали Миколу Біднюка завжди рухатись тільки вперед, виконуючи стратегічно важливі завдання з користю для комбінату та його акціонерів. Одним з таких наприкінці 90-х – початку 2000-х років став обмін виробничим досвідом між підприємствами-партнерами. Микола Петрович часто входив до складу подібних делегацій, примножуючи нові знання та передаючи власний досвід колегам не тільки з України, а й із інших країн колишнього СНД. Якось саме Миколі Біднюку довірили місію, разом із спеціалістами з різних підприємств, здійснювати оцінку виробничих потужностей Чіатурського ГЗК з метою перспективи його придбання акціонерами. Прогнози виявились оптимістичними, комбінат було придбано, а першим заступником його керівника призначено саме Миколу Біднюка.

– Зізнаюсь, що така пропозиція стала для мене несподіваною. Але я розумів, що це новий етап, досвід, переді мною відкривались зовсім інші горизонти, фундамент для виробничого будівництва та професійного розвитку. Звісно, такий трудоголік, як я, (авт. посміхається) не міг не скористатись подібним шансом. Хоча залишати рідний дім, розлучатись з дітьми було дуже важко, – констатує наш співрозмовник.

Але на новій посаді ностальгія та сентименти швидко відійшли на другий план, бо на них просто не було часу. Адже Микола Петрович разом із своїм новим колективом мав розробити оперативний план налагодження всіх технологічних процесів з видобутку відкритим і підземним способом, збагачення руди, роботи ремонтних і допоміжних цехів.

– Після нашого комбінату з налагодженими механізмами і зрозумілою схемою роботи обладнання, на підприємстві в Грузії все було розбалансованим. Необхідно було починати практично з нуля, але мене це не лякало. Навпаки – знову з’явився стимул для чергового етапу будівництва, саморозвитку, застосування набутих та здобуття нових знань,– пригадує спеціаліст.

Реструктуризація, налагодження ремонтних робіт, підземний видобуток за новою технологією із застосуванням сучасної техніки, будівництво та введення в експлуатацію міні-фабрики з переробки аглопродукту, постійна модернізація та вдосконалення виробничих потужностей – всього цього вдалося досягти за 12,5 років тяжкої роботи українського гірника та надійного колективу, який йому вдалося сформувати навколо себе.

Але всі ці довгі роки, незважаючи на постійну зайнятість, Миколі Петровичу та його дружині дуже хотілося повернутись додому. Адже тут залишились діти та зростали внуки. І як тільки мова зайшла за родину, на очах у нашого співрозмовника замайоріли сльози. Принциповий, самовпевнений, сильний духом та характером, десь, навіть, жорсткий, він проявив звичайні сентиментальні якості люблячого чоловіка, турботливого батька, дідуся і сина.

– Родина для мене – це все. Заради неї я все життя працюю. Вважаю, що виховав гідних дітей – сина Романа, якому вже 42 роки, та 36-річну дочку Олену. Вони мені подарували прекрасних онуків – Микиту та Ангеліну, котрі вже мають свої амбітні наміри  на життя, – розповідає Микола Біднюк.

микола біднюк: «я живу для того, щоб працювати...» - зображення 3

Здавалося б, після повернення на Батьківщину вже можна і присвятити себе родині, нарешті зупинитись та відпочити. Але це не про нашого співрозмовника. Він не може сидіти без діла, енергія б’є ключем, відчуває, що може бути корисним рідному підприємству та місту.

– За кордоном, я завжди слідкував за тим, як розвивається наш комбінат, розділяв радість його нових досягнень, не втрачав зв’язку з колегами, слідкував за позитивними перетвореннями у Покрові. А коли повернувся – зрозумів, що маю і хочу бути причетним до подальшого розвитку міста і підприємства. Для цього у мене є набутий практичний досвід, достатньо сил та бажання. Я знаю, в якому напрямку має рухатись корабель при будь-яких погодних умовах, вмію задавати йому потрібний курс, – заявляє Микола Біднюк.

Звичайно, такого досвідченого спеціаліста і грамотного керівника прийняли до складу тепер уже Покровського гірничо-збагачувального комбінату. І за іронією долі, він керує ремонтно-будівельним управлінням. Тепер він знову творець, ініціатор, реалізатор і керівник нових проєктів з будівництва та реконструкції. Наразі важливим вважає справу «реанімації» виробничих корпусів Чкаловської збагачувальної фабрики та утеплення стін басейну з відновленням його фасаду.

Оставить комментарий

Отправить