Школі №6 – 50 років

Середня школа №6 запрошує на свято – 50-річний ювілей. Запрошує всіх тих, хто відкривав цю школу, хто в різні роки працював, хто навчався в ній, чиї діти навчалися у цій школі. Запрошує тих, хто знає цю школу, чув про неї. Запрошує тих, хто проходить, милуючись, чудовою каштановою алеєю, що стала з роками ще пишніше і красивіше.

Ода першому директору

Наш перший директор СЗШ №6 – прекрасний педагог, учасник Великої Вітчизняної війни О.Д. Кот – любив розповідати легенду, за якою нібито в ту важливу годину, коли Бог ділив землю між людьми, українці забарились. Прийшли до нього, а після важкої роботи Бог вже і руки вимив. Зупинились вони на порозі, низенько вклонились:

– Пробач, Боже, винуваті, – і стоять. Високі, вродливі, кремезні, переступаючи з ноги на ногу. Мовчать. Не канючать…

Сподобались вони чомусь Богові. Думав, думав і віддав їм той шматочок землі, що був у нього захований про всяк випадок. Мабуть, Бог дає кожному народу таку землю, якої він гідний, яку повинен берегти, як зіницю ока, прикрашати її плодами своєї праці.

Так і він, перший директор, прикрашав ту землю, за яку воював у роки Великої Вітчизняної війни, де жив і трудився, де знають його в кожній сім’ї нашого міста: хтось з ним працював, когось він учив, хтось був батьком його учнів, а когось він просто дуже любив. Звичайно, це були діти.

– Ніби сонце яскравіше засвітило у вікнах школи, – так згадували учні. – Високий, молодий, красивий, з темно­синіми очима. У морській тільняшці. Його військова постава підтягнула всіх: вчителів, учнів, батьків, працівників школи. Все подобалось у новому директорові: і вимогливість, і незвичайно цікаві уроки фізики, і турботливість, і щира любов до дітей.

Шоста школа стала лебединою піснею в житті Олександра Дмитровича. Учні прибули із різних шкіл міста: Чортомлицької, Гірницької, №2 та інших. Тільки десятих класів (україномовних) було п’ять: А, Б, В, Г, Д. Досі всі збираються на зустрічі разом.

Благоустрій почали з подвір’я: по­перше – виноградна арка, по друге – троянди під вікнами школи, біленькі тендітні берізоньки, як дівчатка, струнко стали під стінами школи (вони такі ж, напрочуд, красиві і зараз). А через все подвір’я пролягла чудова каштанова алея. Усі ці дерева милують перехожих і нагадують про першого директора ось уже 50 років.

У школі шанувалися знання. Перемоги у міських та обласних олімпіадах, тематичні предметні вечори, виставки наочних посібників. Школа посідала призові місця у спортивних змаганнях. На огляді учительської самодіяльності хор виборов перше місце і відзначився в м. Дніпропетровську.

Новий директор школи – Іван Федорович Багатюк

Продовжив традиції школи, започатковані першим директором Котом О.Д., молодий талановитий випускник Херсонського педагогічного інституту. Він увірвався в колектив середньої школи №6, як свіжий добрий вітерець людської поваги, глибоких знань свого предмету – фізики та любові до учнів.

Дійовий, енергійний, достойний наступник, він завжди займав активну громадянську позицію, він жив у ритмі часу. За його ініціативою була створена атмосфера дружнього співробітництва з колективом великого підприємства – шефами школи – Рудоремонтним заводом. Разом з вчителем трудового навчання І.М. Ніколенком втілив у життя поєднання навчання з продуктивною працею. Учні отримують ґрунтовні знання, школа продовжує займати призові місця на олімпіадах з фізики. Школа підтримує набутий авторитет серед навчальних закладів міста. Постать молодого директора виділялась серед педагогів. Зросла кількість педагогів у школі з вищою категорією та отриманими педагогічними званнями.

З великою повагою директор ставиться до вчителів, які мали багатий педагогічний досвід. Деякі вчителі стали керівниками міських предметних методичних об’єднань.

Недаремно шосту школу стали називати "кузнею кадрів".

Велике надбання Івана Федоровича – шкільний музей трудової та бойової слави. Скільки знань, великої дослідницької роботи разом з організатором виховної роботи у школі Коробкою В.С. проявив директор в організації музею. Де тільки не їздили, в яких містах і районах України не побували, придивляючись, вивчали "а як у них". А у себе зробили чудовий музей. За зовнішнім оформленням і за змістом такого музею в місті ще не було.

Показавши себе гарним професіоналом­управлінцем, Іван Федорович став і одним із найкращих керівників освіти міста.

Шерстюк Варвара Олександрівна

Маючи великий педагогічний досвід, багато років працюючи директором школи в с. Перевзіькі Хутори, Чортомлицької школи, Варвара Олександрівна Шерстюк стала інспектором шкіл міськвно. З цієї посади вона прийшла директором шостої школи.

Її вимогливість, глибокі знання організатора трудового шкільного колективу поєднувались з лагідністю до вчителів, учнів, батьків та всіх працівників школи.

Цінувала вчителя творчо працюючого, підмічала позитивні якості, вміла сказати добре слово, яке залишалося в душі, надихало на творчу працю, підтримувало.

Варвара Олександрівна мала багато друзів, вміла допомогти, порадити. А ще вона була дуже доброю людиною, можна сказати, унікальною в цій доброті. Все своє сімейне життя вона жила разом зі своєю свекрухою, мамою чоловіка. Жили, щиро поважаючи одне одного. Це було зразком і прикладом для оточуючих. В цьому проявлялись риси характеру вчительки, яка провела своє дитинство в сирітстві. В сім’ї Варвари Олександрівни завжди панувала злагода та повага, тому і діти зросли працьовиті, розумні, яких поважають у місті.

Щасливий той, кому Бог подарував учителя

Вчителі нашого міста пам’ятають той красивий серпневий день , коли на нараді почули, що в шосту школу йде молода вчителька фізики, випускниця Криворізького педагогічного інституту, яка отримала диплом з відзнакою.

Саме такими щасливими стали учні школи, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя з великої літери. Кожен із нас за шкільний вік зустрічав чимало педагогів. Та ось одного разу увійде у клас Учитель – і в цю мить життя наше назавжди зміниться. Ви побачите світ іншими очима. Будете намагатися стати кращими, розумнішими і добрішими. Таким Учителем, директором з великої літери увійшла в життя середньої школи №6 Любов Федорівна Бондаренко.

Як педагог­методист, психолог високого рівня, вона завжди дбала про те, щоб усім було тепло і затишно. Знання предметів ґрунтуються, перш за все, на основі взаєморозуміння, взаємодовіри учня і вчителя. Доброзичливість, підтримка, уміння прийти на допомогу – це її принципи, якими керується Любов Федорівна і очолюваний нею педагогічний колектив. Культ відмінних знань панує в колективі школи.

Знову директор школи – учитель-філолог

У 2001 році директором нашої школи призначено Тетяну Володимирівну Мірошніченко. До цього вона працювала вчителем російської мови та заступником директора з навчально­виховної роботи.

Під її керівництвом школа продовжувала добрі набуті традиції.

Але Тетяна Володимирівна стала натхненником нових сучасних творчих починань, яких до цього не було в жодній школі міста. Педагогічний колектив вперше два роки поспіль представляв свої творчі доробки на Міжнародній виставці "Сучасна освіта в Україні – 2005­2006 роки". Це нова дуже цікава справа, яка сколихнула весь колектив школи, і кожен учитель с гордістю готував свою програму. Єдина школа в місті була представлена в Києві зі своїми дуже цінними доробками. Вчителі, які представляли виставку, одержали велике враження і методичну сучасну підтримку. Велика заслуга в цьому директора школи.

Директор школи і очолюваний нею колектив – у постійному творчому пошуку. Працюють вчителі з новим педагогічним мисленням, володіють високою майстерністю навчати та виховувати.

Тетяна Володимирівна завжди доброзичлива, уважна, усміхнена, витримана, створює в колективі атмосферу добра, порядності, поваги. Вона – учитель вищої категорії, має звання "Старший вчитель", "Учитель­методист", "Відмінник освіти України". Вона охоче ділиться своїми надбаннями з учителями школи. Її уроки завжди були відкриті.

З повагою до всіх, ветеран школи, старший учитель вищої категорії,

"Відмінник освіти України" Т.Г.Шварцман